2014-06-23

Дарабінг на Черемоші

Плотогони-керманичі робили це не від браку гострих відчуттів for fun (як сучасні туристи-екстремали сказали б), а щоб прогодувати сім’ю. А їхні жінки-господині, знаючи коли чоловіки проходитимуть повз рідні хати, готували вареники й кидали у вузликах на плоти. Посередині дараби керманичі (переважно їх було 3-5) розпалювали вогнище.

На суші деревину сортували за породами й розмірами й формували окремі дараби (розмір залежав і від повноводності ріки). Пліт складався з двох шарів. Нижній шар від ударів до каміння стирався й часто до пункту призначення дараба потрапляла маючи у діаметрі лише пів стовбура.

Професія плотогона вимагала не лише зірвиголовства й шаленої мужності, а й неабиякої уважності й аналітичного складу розуму. Адже справжній плотогон повинен був, як і сучасний досвідчений каякер чи керманич на рафті, помічати й запам’ятовувати усі камінці й мілини, небезпечні й безпечні місця. Досвід здобувався не лише безпосередньо на річці, а й передавався від батька до сина. Кажуть, що були не лише цілі родини плотогонів, а й села. А ще, є свідчення, що на спокійніших річках бокорашами (так плотогонів називали на Бойківщині) працювали навіть жінки =).

Підприємці, що займалися сплавлянням деревини, часто втручались у природну систему Карпат. Так, водоспад Пробій, що розташований на р. Прут у м. Яремче, у 1840р. двічі частково підривали. У результаті вибухів ділову деревину змогли сплавити, однак водоспад значно втратив у висоті. Зараз висота Яремчанського водоспаду становить 8 м, заглиблення – 20 м, а швидкість течії – 50-70 км/год.

У 1951 році на р. Тереблі почали зводити Теребле-Ріцьку ГЕС, що забезпечила побутові зручності, однак зробила неможливим плотогінство. Ділову деревину почали перевозити вузькоколійкою.

Юрій, мешканець с. Хороцева, що на лівому березі Черемошу розповідає:

«У нашому невеличкому селі, було зо три десятка керманичів. Цю професію я перебрав від батька, який мав офіційний дозвіл керувати дарабою ще від польської влади. Мені змалку теж подобалися такі випробування — сильно хотів керманити. Сюди йшли найсміливіші, бо до наших рік треба було спритних чоловіків. На рiвниннiй частинi Закарпаття, розповідали старші люди, спокійніші річки, і плоти по них водили навіть жінки. Ще й кужіль пряли. У нас жінка цього не зробила б. Я вам скажу так: на шофера можна вивчитися за 3 місяці, на юриста — за 5 років, а на керманича — може й життя не вистачити. Сміливості тут замало, треба ще мати розсудливість, швидку реакцію і добру пам'ять, аби знати найнебезпечніші місця, кожен підступний підводний камінь. Інакше і дарабу знищиш, і життя загубиш. Багато було нещасних випадків: утонув Крамарівський з Білоберізки, Василь Танасійчук з Устерік, у Перкалабі втопився батько директора лісгоспу. Інколи в заторах доводилося стрибати на берег, аби тебе не розтрощило між талбами, бігти по камінню за дарабою і знову на неї застрибувати. Всього було».